АДВОКАТ - ВОИН ПРАВА  

Категории раздела

Мои статьи [9]

Block title

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Переводчик онлайн

Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи

Право залогодержателя обратиться в суд за взысканием денежных средств с должника

ВЕРХОВНЫЙ СУД УКРАИНЫ
СУДЕБНАЯ ПАЛАТА ПО ХОЗЯЙСТВЕННЫМ ДЕЛАМ
(Постановление Судебной палаты по хозяйственным делам Верховного Суда Украины
от 24 апреля 2007 г.
Дело N 26/142.
Председательствующий - Шицкий И. Б.,
судьи - Барбара В. П., Карпечкин П. Ф., Колесник П. И., Потыльчак А. И., Черногуз Ф. Ф., Щотка С. А.)

О правах залогодателя относительно заложенного имущества

Согласно части 1 статьи 26 Закона Украины "О залоге", залогодатель имеет право в любое время к моменту реализации предмета залога прекратить обращение взыскания на заложенное имущество выполнением обеспеченного залогом обязательства. Т. е. такое выполнение может состояться по решению суда способом взыскания средств с должника, а не за счет заложенного имущества, которое автоматически прекратит обращение взыскания на заложенное имущество.
24 апреля 2007 года Судебная палата по хозяйственным делам Верховного Суда Украины, рассмотрев кассационную жалобу ОАО "Г." на постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 7 февраля 2007 года по делу по иску ОАО "Г." к ЗАО "Т." - о взыскании 285120,79 долларов США, установила следующее.
В марте 2006 года ОАО "Г." подало в хозяйственный суд г. Киева иск к ЗАО "Т." о взыскании 285120,79 долларов США. Исковые требования мотивированы тем, что в нарушение требований статьи 526 ГК Украины ответчик имеет задолженность перед истцом по сделке N * от 31 июля 2000 года о реструктуризации долга по кредитному договору N ** от 12 августа 1998 года.
Решением хозяйственного суда г. Киева от 17 августа 2006 года отказано в удовлетворении исковых требований ОАО "Г." (далее - истец) к ЗАО "Т." (далее - ответчик) о взыскании 285120,79 долларов США.
Постановлением Киевского апелляционного хозяйственного суда от 7 ноября 2006 года вышеуказанное решение суда оставлено без изменений.
Постановлением Высшего хозяйственного суда Украины от 7 февраля 2007 года постановление Киевского апелляционного хозяйственного суда от 7 ноября 2006 года оставлено без изменений.
Это решение и постановления мотивированы тем, что истец воспользовался одним из способов защиты своих прав и интересов, обратив взыскание на заложенное имущество. Кроме того, им пропущен срок исковой давности.
Постановлением Верховного Суда Украины от 29 марта 2007 года открыто производство по пересмотру в кассационном порядке постановления Высшего хозяйственного суда Украины от 7 февраля 2007 года по кассационной жалобе ОАО "Г.", где поставлены вопросы об отмене этого постановления, постановления Киевского апелляционного хозяйственного суда от 7 ноября 2006 года и решения хозяйственного суда г. Киева от 17 августа 2006 года и передаче дела на новое рассмотрение в суд первой инстанции. Ссылки сделаны на нарушение и неправильное применение норм материального и процессуального права и выявление разного применения Высшим хозяйственным судом Украины одного и того же положения закона в аналогичных делах.
Заслушав докладчика, представителей ОАО "Г." и проверив материалы дела, Судебная палата по хозяйственным делам Верховного Суда Украины считает, что кассационная жалоба подлежит удовлетворению на следующих основаниях.
Выводы Высшего хозяйственного суда Украины сделаны без анализа и учета данных, которые содержатся в материалах дела, и требований закона, а потому все судебные решения подлежат отмене, а дело - передаче на новое рассмотрение в суд первой инстанции на следующих основаниях.
Как установлено судами, 31 июля 2000 года стороны заключили сделку N * о реструктуризации долга по кредитному договору N ** от 12 августа 1998 года, по которому ответчик признал и подтвердил свой долг истцу в размере 370324,46 долларов США и обязался его погасить в полном объеме в срок до 5 декабря 2001 года.
В дальнейшем, 20 декабря 2002 года и 31 марта 2003 года стороны заключали дополнительные сделки N 1 и N 2 к сделке N *.
В обеспечение выполнения ответчиком обязательств по кредитному договору N ** от 12 августа 1998 года стороны заключили договоры залога N *** от 12 августа 1998 года, N ***** от 22 февраля 1999 года и дополнительную сделку N 1 к нему от 23 июля 2001 года.
Частным нотариусом Киевского городского нотариального округа произведены исполнительные надписи N ***** от 25 декабря 2001 года и N ****** от 28 марта 2002 года, на основании которых обращено взыскание на имущество ответчика, которое было предметом залога согласно договорам залога N *** от 12 августа 1998 года и N **** от 22 февраля 1999 года.
Отказывая в удовлетворении исковых требований, суды указали, что истец воспользовался одним из способов защиты своих прав и интересов, обратив взыскание на заложенное имущество.
Тем не менее, такие выводы противоречат положениям статьи 546 ГК Украины относительно того, что обязательство может обеспечиваться залогом, статьи 593 ГК Украины относительно случаев прекращения права залога, в частности, залог прекращается реализацией предмета залога, и части 1 статьи 26 Закона Украины "О залоге", в соответствии с которой залогодатель имеет право в любое время к моменту реализации предмета залога прекратить обращение взыскания на заложенное имущество выполнением обеспеченного залогом обязательства. Т. е. такое выполнение может состояться по решению суда способом взыскания средств с должника, а не за счет заложенного имущества, которое автоматически прекратит обращение взыскания на заложенное имущество.
Кроме того, суды указали, что истец пропустил срок исковой давности.
Вместе с тем суды не приняли во внимание, что согласно пункту 8.1 сделка от 31 июля 2000 года N * о реструктуризации долга остается действующей до полной уплата ответчиком задолженности по долгу.
В соответствии с частью 1 статьи 264 ГК Украины исчисление срока исковой давности перерывается совершением лицом действия, которое свидетельствует о признании им своего долга или другой обязанности.
Судами не было учтено, что 20 декабря 2002 года и 31 марта 2003 года стороны заключали дополнительные соглашения N 1 и N 2 к соглашению N *.
В связи с приведенным, постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 7 февраля 2007 года, постановление Киевского апелляционного хозяйственного суда от 7 ноября 2006 года и решение хозяйственного суда г. Киева от 17 августа 2006 года подлежат отмене, а дело - передаче на новое рассмотрение в суд первой инстанции.
При новом рассмотрении следует учесть указанное, правильно вычислить срок исковой давности и решить спор в соответствии с требованиями закона.
Учитывая изложенное и руководствуясь статьями 1117 - 11121 ХПК Украины, Судебная палата по хозяйственным делам Верховного Суда Украины постановила:
- кассационную жалобу ОАО "Г." удовлетворить;
- постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 7 февраля 2007 года, постановление Киевского апелляционного хозяйственного суда от 7 ноября 2006 года и решение хозяйственного суда г. Киева от 17 августа 2006 года отменить, а дело передать на новое рассмотрение в суд первой инстанции.
Постановление является окончательным и обжалованию не подлежит.
____________

Напечатано:
"Юридическая практика",
N 36, 4 сентября 2007 г.
Публикация носит неофициальный характер.


ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ
від 24.12.99 р. N 02-5/602
Арбітражні суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу"
Роз'яснення затверджено
(згідно з постановою Пленуму Вищого арбітражного суду України
від 29 лютого 2000 року)
Із змінами і доповненнями, внесеними
роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України
від 18 квітня 2001 року N 02-5/467,
роз'ясненням президії Вищого господарського суду України
від 31.05.2002 року N 04-5/609,
рекомендацією президії Вищого господарського суду України
від 18 листопада 2003 року N 04-5/1429
(У тексті роз'яснення, крім вступної частини і назви "Вищого арбітражного суду України" у пункті 10 роз'яснення, слова "арбітражний" і "арбітражні" в усіх відмінках замінено відповідно словами "господарський" і "господарські" у відповідних відмінках, а абревіатуру "АПК" - абревіатурою "ГПК" згідно з роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року N 04-5/609)

На підставі вивчення практики вирішення спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням Закону України "Про заставу", та з метою забезпечення однаковості цієї практики Вищий арбітражний суд України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. Відповідно до статті 3 Закону України "Про заставу" (далі - Закон) заставою може бути забезпечена дійсна вимога, і застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. У зв'язку з цим господарські суди, вирішуючи спори, повинні враховувати таке.
Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах.
Отже у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов'язання, незалежно від причин такого припинення, у господарського суду немає правових підстав для задоволення вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов'язання.
Те ж саме стосується вимоги, щодо якої закінчився строк позовної давності, за винятком випадків, коли цей строк поновлюється господарським судом на підставі частини другої статті 80 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс).
Водночас чинне законодавство допускає, що застава може мати місце стосовно вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог (частина третя статті 181 Цивільного кодексу, частина друга статті 3 Закону).
2. Володіння заставленим майном можуть здійснювати на підставі закону чи договору заставодавець, заставодержатель або третя особа (стаття 9 Закону).
Якщо заставодавець всупереч вимогам закону чи договору не передасть предмет застави у володіння заставодержателю, наприклад, у разі закладу (стаття 44 Закону), заставодержатель вправі звернутися з позовом про передачу заставленого майна у його володіння незалежно від настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
У разі коли предмет застави згідно із законом чи договором перебуває у володінні заставодавця або третьої особи і право застави виключає можливість продати чи передати будь-кому заставлене майно, проте заставодавець протягом дії застави це вчинить, заставодержатель вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.
3. За змістом статті 11 Закону заставодавцем - як боржником, так і майновим поручителем - може бути підприємство чи організація, що є власником майна і має право відчужувати заставлене майно, або держава в особі уповноважених нею органів, а також підприємство чи організація, яким власником передано це майно і право застави на нього. Таку передачу може бути здійснено, зокрема, шляхом закріплення майна за юридичною особою на праві повного господарського відання на підставі законів України, установчих документів, що регулюють її діяльність, чи відповідного рішення власника майна (уповноваженого ним органу).
Згаданою нормою передбачено також спеціальні вимоги щодо погодження деякими суб'єктами підприємницької діяльності застави їх майна з відповідними державними органами.
Зокрема, порядок погодження органами приватизації умов договорів застави майна деяких підприємств, у тому числі державних, щодо яких прийнято рішення про приватизацію майна, визначено наказом Фонду державного майна України від 06.02.2001 N 163 "Про погодження органами приватизації умов договорів застави майна".
(абзац третій пункту 3 у редакції роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р. N 02-5/467)
Недодержання згаданих вимог законодавства є підставою для визнання договору застави недійсним згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу.
3.1. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників (частина перша статті 6 Закону).
Оскільки відповідно до статті 13 Закону договір застави повинен укладатися у письмовій формі, то згода співвласників майна, що є предметом застави, також має бути зафіксована у письмовій формі, наприклад, шляхом підписання договору усіма співвласниками або уповноваженими ними особами.
Якщо ж один чи декілька співвласників цього майна - підприємства чи організації - такої згоди не дають, заставодавець не позбавлений права звернутися на підставі частини першої статті 113 та статті 115 Цивільного кодексу з вимогою про виділ своєї частки з спільного майна з метою подальшої передачі її у заставу.
Якщо майно, що перебуває у спільній власності, передано в заставу без згоди усіх співвласників, то відповідний договір може бути визнаний господарським судом недійсним за позовом будь-кого із співвласників майна - підприємства чи організації, права та охоронювані законом інтереси якої порушено.
3.2. Якщо майно перебуває у колективній власності, слід виходити з вимог статті 30 Закону України "Про власність", згідно з якою право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника, які відповідним рішенням можуть покласти окремі функції з управління колективним майном на створювані ними органи. У разі виникнення спору щодо відповідності укладеного таким органом договору застави вимогам закону господарському суду слід витребувати документальне підтвердження повноважень органу управління підприємства чи організації стосовно розпорядження майном, яке є предметом застави.
3.3. Виходячи з правової природи коштів, що знаходяться на рахунках у банківських установах, вони не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей.
Водночас господарським судам слід мати на увазі, що питання про заставу таких коштів може вирішуватись за правилами розділу V Закону стосовно застави майнових прав.
3.4. Договір застави може бути визнаний недійсним за позовом третьої особи, яка вважає, що предмет застави належить їй на праві власності чи повного господарського відання і довела цю обставину. Якщо предмет застави являє собою індивідуально визначене майно, відповідна вимога може бути поєднана з вимогою про повернення цього майна з чужого незаконного володіння (заставодавця чи заставодержателя) на підставі статті 50 Закону України "Про власність".
У вирішенні відповідних спорів слід враховувати, що у разі застави кредиторові речі, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав і не повинен був знати, що річ не належить заставодавцю (добросовісний заставодержатель), право власника підлягає захисту лише за умови, що дана річ була власником загублена, або в нього викрадена чи вибула з володіння іншим шляхом поза його волею (стаття 148 Цивільного кодексу).
У решті випадків заставне право заставодержателя зберігається, а власник речі має право на підставі статті 440 Цивільного кодексу вимагати відшкодування шкоди від заставодавця, який заставив його річ.
4. Заставодавцем може бути не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа (майновий поручитель). Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов'язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.
5. Закон містить перелік істотних умов договору застави (стаття 12, а щодо застави товарів в обороті або у переробці, також стаття 41 Закону).
Опис заставленого майна повинен містити індивідуальні ознаки останнього, які дозволяють встановити, яке саме майно є предметом застави, і відрізнити його від однорідних предметів. Ця вимога не стосується застави товарів в обороті або у переробці, оскільки вони визначаються родовими ознаками, однак у договорі має бути зазначено види товарів, якими можна замінити предмет застави.
Лише за наявності зазначених умов, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, а також тих умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди, договір застави відповідно до вимог статті 153 Цивільного кодексу можна вважати укладеним.
Якщо у процесі вирішення спору, пов'язаного із заставою, буде з'ясовано, що сторонами не досягнуто згоди стосовно істотних умов договору застави, договір вважається не укладеним і не може бути прийнятий господарським судом в обгрунтування вимог і заперечень сторін.
6. Договір застави підлягає укладенню у письмовій формі (стаття 13 Закону). Недодержання сторонами цієї вимоги тягне не загальні наслідки недодержання письмової форми угод, передбачені статтею 46 Цивільного кодексу, а недійсність договору з наслідками, передбаченими статтею 48 Цивільного кодексу.
6.1. У деяких випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору з тими ж наслідками (статті 13, 14 Закону), в тому числі і у разі порушення вимог Закону щодо місця нотаріального посвідчення договору.
Якщо в силу частини третьої статті 4 Закону предметом застави є майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, що підлягає нотаріальному посвідченню, то таке посвідчення на момент укладення договору практично не може бути здійснене через відсутність у заставодавця відповідних правовстановлюючих документів на це майно. Але в подальшому, після набуття заставодавцем права власності на майно, що є предметом застави, нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим.
6.2. Слід враховувати, що сам лише факт нотаріального посвідчення договору застави не має для господарського суду обов'язкового значення у розумінні відповідності його вимогам закону.
Якщо такий договір суперечить законодавству або вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави, господарський суд визнає його недійсним повністю чи у певній частині.
6.3. Якщо нотаріальне посвідчення договору застави не є обов'язковим в силу законодавства, але одна із сторін наполягає на ньому і щодо цієї умови не досягнуто згоди, то договір слід вважати не укладеним.
Однак слід мати на увазі, що у тому разі, коли одна із сторін договору застави, який всупереч вимогам Закону не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення, то сторона, яка виконала договір, вправі на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу звернутися до господарського суду з позовом про визнання договору дійсним. Відповідна вимога може бути заявлена цією стороною і в процесі вирішення спору, пов'язаного з виконанням договору застави.
Вирішуючи спір про визнання договору дійсним, господарський суд повинен перевірити, чи потребувала за законом виконана угода нотаріального посвідчення, чи не містить договір застави протизаконних умов та витребувати докази: звернення до відповідача з вимогою щодо нотаріального посвідчення договору застави і ухилення його від виконання цієї вимоги (зокрема листи, телеграми, телефонограми сторін з цього питання); повного чи часткового виконання договору (перерахування коштів, передачі майна тощо).
Чинне законодавство не надає господарському суду права визнавати договір дійсним за власною ініціативою.
7. Відповідно до статті 15 Закону застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом, а застава рухомого майна може бути зареєстрована у Державному реєстрі застав рухомого майна, ведення якого покладено на держателя названого реєстру - Міністерство юстиції України. Стаття 15 Закону у цій редакції набрала чинності з 01.03.99, і отже, підлягає застосуванню лише до пов'язаних із заставою правовідносин, які виникли після зазначеної дати.
Реєстрація застави рухомого майна здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно з статтею 151 Закону та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.98 N 1185.
Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше (частина п'ята статті 18 Закону). Державна реєстрація застави не є елементом форми угоди про заставу майна і тому саме лише недотримання вимог нормативних актів стосовно такої реєстрації не може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною; але воно позбавляє заставодержателя права вимагати задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, у тому числі й права звернення стягнення на це майно, переважно перед іншими заставодержателями одного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі.
Згідно з частиною дев'ятою статті 151 Закону, якщо після виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель не виконав своїх обов'язків щодо подання заяви про виключення з Державного реєстру застав рухомого майна запису про реєстрацію застави, він повинен відшкодувати заставодавцю спричинені у зв'язку з цим збитки. Таке відшкодування здійснюється за позовом заставодавця на загальних підставах відповідно до статті 440 Цивільного кодексу.
8. За загальним правилом право звернення стягнення на предмет застави виникає у заставодержателя, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано (частина перша статті 20 Закону). Винятки з цього правила можуть встановлюватися законом (наприклад, частиною другою статті 20, частиною першою статті 36, частиною другою статті 46 Закону) або договором.
Господарським судам слід враховувати, що право звернення стягнення на заставлене майно належить заставодержателю і тоді, коли забезпечене заставою зобов'язання боржника не виконано третіми особами, за дії яких боржник несе відповідальність (стаття 164 Цивільного кодексу).
Згідно з частиною шостою статті 20 Закону звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
За змістом глави 14 Закону України "Про нотаріат" та пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 (з подальшими доповненнями), витребування від боржника заставленого майна на підставі виконавчих написів нотаріусів здійснюється у разі, коли договір застави є нотаріально посвідченим. Отже у такому випадку господарським судам слід на підставі пункту 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) відмовляти у прийнятті позовних заяв про звернення стягнення на заставлене майно. Однак це не стосується тих випадків, коли договір застави визнаний дійсним на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу.
Слід, однак, враховувати, що виконавчий напис може бути вчинено лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло - у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). За наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення зазначеного річного строку, справа підлягає розглядові в господарському суді.
Справи, пов'язані з відмовою нотаріуса від вчинення виконавчого напису або з оскарженням такого напису, підвідомчі загальним судам (частина перша статті 50 Закону України "Про нотаріат" та глава 39 Цивільного процесуального кодексу України).
У вирішенні спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на заставлене майно, господарським судам слід враховувати таке.
8.1. Абзац перший підпункту 8.1 виключено
(згідно з роз'ясненням президії Вищого
господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/609)
Територіальна підсудність спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на заставлене майно, визначається на загальних підставах згідно зі статтями 13 - 16 ГПК.
(абзац другий підпункту 8.1 із змінами, внесеними згідно з роз'ясненням
президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. N 04-5/609)
8.2. Оскільки заставою може забезпечуватись лише дійсна вимога, господарським судам слід з'ясовувати обставини, пов'язані з існуванням забезпечуваного заставою зобов'язання боржника. Якщо таке зобов'язання ще не виникло, право застави також не виникає, незважаючи на укладення договору застави і навіть на передачу предмета застави заставодержателю. Наприклад, за договором банківської позички право застави виникає лише після фактичного одержання суми позички боржником.
8.3. За змістом частини шостої статті 20 Закону задоволення вимог із заставленого майна може бути здійснене на підставі договору застави.
Навіть якщо договір застави містить умови, які визначають можливість і правовий механізм набуття заставодержателем права власності (повного господарського відання) на заставлене майно, кредитор (заставодержатель) і в цьому разі вправі подати позов про звернення стягнення на заставлене майно.
Абзац третій підпункту 8.3 пункту 8 виключено
(згідно з рекомендацією президії Вищого
господарського суду України від 18.11.2003 р. N 04-5/1429,
у зв'язку з цим абзац четвертий вважати абзацом третім)
Умови договору застави щодо відчуження майна на користь заставодержателя не повинні суперечити вимогам чинного законодавства, зокрема щодо звернення стягнення на майно державного підприємства чи підприємства, не менше 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності (частина шоста статті 20 Закону, частина третя статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні"). Договір, який не відповідає цим вимогам, повинен визнаватися господарським судом недійсним повністю чи у певній частині згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу.
8.4. Закон передбачає можливість подальших застав вже заставленого майна і у зв'язку з цим задоволення вимог заставодержателя, в якого право застави виникло пізніше, лише після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого майна. Тому у разі якщо у провадженні господарського суду одночасно є два чи більше спорів, пов'язаних із зверненням стягнення на заставлене майно та задоволенням вимог заставодержателів за рахунок цього майна (статті 19, 20 Закону), предметом яких є одне й те саме майно, то незалежно від дати надходження відповідних позовів господарський суд повинен насамперед розглянути справу, позивачем у якій є попередній заставодержатель або заставодержатель зареєстрованої застави рухомого майна, а у решті справ до її вирішення по суті зупинити провадження на підставі частини першої статті 79 ГПК.
Якщо ж позов подано лише наступним заставодержателем, а попередній заставодержатель не вступив у справу у передбаченому статтею 26 ГПК порядку, то господарський суд у процесі підготовки справи до розгляду може за власною ініціативою на підставі статті 27 ГПК вирішити питання про залучення попереднього заставодержателя до участі у справі на стороні позивача.
За умови, якщо заставодавець подасть докази того, що він повідомив про всі попередні застави, а також про характер і розмір забезпечених ними зобов'язань кожного із заставодержателів, усі наслідки недостатності заставленого майна для задоволення вимог наступних заставодержателів за рахунок зазначеного майна після того, як задоволено позов попереднього заставодержателя, покладаються саме на цих заставодержателів.
Але в цьому разі наступні заставодержателі не позбавлені права згідно зі статтею 24 Закону одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення їх вимог, з іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством.
У разі ж невиконання заставодавцем обов'язку щодо повідомлення про попередні застави майна заставодержателі, виходячи з вимог статті 18 Закону, не позбавлені права на підставі статті 203 Цивільного кодексу звернутися з позовами про відшкодування завданих їм у зв'язку з цим збитків.
8.5. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тому справи зі спорів, пов'язаних з невиконанням боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання (наприклад, за позовами про стягнення відповідних коштів з боржника або поручителя чи гаранта) повинні бути розглянуті по суті незалежно від того, чи реалізував кредитор (заставодержатель) це право.
8.6. За змістом частини четвертої статті 38 Закону здійснення оцінки майнового комплексу підприємства, який є предметом іпотеки, у разі його переходу до заставодержателя є обов'язковим. Така оцінка здійснюється на момент переходу цього комплексу до заставодержателя за згодою сторін, а в разі недосягнення згоди - за рішенням господарського суду, який у такому випадку повинен виходити з балансової вартості предмета іпотеки на момент вирішення відповідного спору, а за необхідності - вирішити питання про призначення експертизи.
Майновий комплекс підприємства переходить до заставодержателя, як зазначено у названій нормі Закону, в разі якщо це передбачено договором чи законом. Оскільки чинне законодавство відповідних випадків не передбачає, у вирішенні питань, пов'язаних з таким переходом, слід виходити з умов договору.
8.7. Якщо стягнення на предмет застави звертається на підставі договору, який було укладено з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.95 N 655 "Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами", господарським судам слід враховувати таке.
У передбачених цією постановою випадках оцінка вартості майна, що є предметом застави, здійснюється Фондом державного майна України, а вартості майнових прав та цінних паперів - Міністерством фінансів України. Тому така оцінка не може бути здійснена чи змінена за згодою сторін або за рішенням господарського суду.
8.8. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства чи підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій якого є у державній власності, може бути здійснене лише на підставі судового рішення (частина шоста статті 20 Закону). Угоди, укладені з порушенням цієї вимоги, повинні визнаватися недійсними згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу.
8.9. Задовольняючи позов про звернення стягнення на заставлене майно, господарський суд приймає відповідне рішення і надсилає чи видає наказ позивачеві відповідно до статті 116 ГПК.
У резолютивній частині рішення в разі задоволення позову слід зазначати суму вимоги, що задовольняється за рахунок заставленого майна на момент прийняття судового рішення. Оскільки за змістом статті 19 Закону вимоги заставодержателя задовольняються в обсязі, що визначається не на момент прийняття рішення, а на момент фактичного задоволення цих вимог, заставодержатель не позбавлений права подати новий позов до заставодавця.
Порядок реалізації заставленого майна спеціалізованими організаціями через аукціон (публічні торги) визначається чинним законодавством, зокрема, статтею 21 Закону та відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження".
(абзац третій підпункту 8.9 із змінами, внесеними згідно з роз'ясненням
президії Вищого арбітражного суду України від 18.04.2001 р. N 02-5/467)
Абзац четвертий підпункту 8.9 пункту 8 виключено
(згідно з роз'ясненням президії Вищого
арбітражного суду України від 18.04.2001 р. N 02-5/467,
у зв'язку з цим абзац п'ятий вважати абзацом четвертим)
Укладена з порушенням вимог чинного законодавства угода про відчуження переданого у заставу майна, що є державною власністю, може бути визнана недійсною з урахуванням конкретних обставин справи на підставі статті 48 або статті 49 Цивільного кодексу.
8.10. Закон не виключає можливості залишення за заставодержателем за згодою заставодавця заставленого майна за початковою оцінкою, якщо аукціон (публічні торги) не відбувся (стаття 21 Закону).
Якщо заставодавець такої згоди не дав, то заставлене майно реалізується у встановленому порядку (якщо інше не передбачено договором) з урахуванням вимог пунктів 18 і 19 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.97 N 1448.
Заставлене майно не може бути залишене за заставодержателем, якщо воно належить державному підприємству або відкритому акціонерному товариству, створеному у процесі корпоратизації, усі акції якого перебувають у державній власності, оскільки реалізація такого майна не може здійснюватись інакше, ніж з аукціонів (публічних торгів).
8.11. Згідно зі статтею 37 Закону у разі звернення стягнення на предмет застави, яким є будівля чи споруда, заставодержатель як набувач майна має право на одержання земельної ділянки відповідно до законодавства України.
Право на земельну ділянку, яке виникло в зв'язку з переходом до заставоодержувача права на будівлю (споруду), повинно бути оформлено місцевою радою у порядку, передбаченому Земельним кодексом України. У разі її ухилення від вчинення таких дій заінтересоване підприємство, установа, організація у відповідності зі статтями 74, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вправі звернутися до господарського суду з заявою про спонукання ради видати державний акт або укласти відповідний договір.
8.12. У разі виникнення загрози загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержателя останній на підставі частини другої статті 46 Закону вправі вимагати його заміни, а за відмови заставодавця виконати цю вимогу - достроково звернути стягнення на предмет закладу. У зв'язку з цим він повинен подати докази звернення до заставодавця з такою вимогою і відсутності згоди заставодавця виконати її; таким доказом може бути копія відповідного листа (телеграми, телефонограми тощо) та документ, що підтверджує його надіслання заставодавцю, або письмова відмова заставодавця.
У вирішенні спорів необхідно враховувати, що таке стягнення може здійснюватися і в тому разі, коли згадана загроза виникла не з вини заставодавця, а з незалежних від нього причин, наприклад, через природні властивості речі, яка є предметом закладу.
8.13. Звернення стягнення на заставлене майно пов'язане з переходом права власності (повного господарського відання) на це майно, що може зумовити потребу у його державній перереєстрації (наприклад, стосовно об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо). У разі відмови відповідного державного органу від здійснення перереєстрації майна, що було предметом застави, заінтересоване підприємство чи організація не позбавлені права звернутися до господарського суду з заявою про визнання недійсним акта державного органу про відмову у перереєстрації або про спонукання його здійснити перереєстрацію майна.
9. За змістом частини другої статті 17 та абзацу шостого статті 35 Закону відчуження майна, що є предметом застави, можливе лише за згодою заставодержателя.
Слід також мати на увазі, що згідно зі статтею 73 Закону України "Про нотаріат" державний нотаріус чи інша особа, що вчиняє нотаріальні дії, посвідчуючи договір застави нерухомого майна накладають заборону його відчуження, яку може бути знято лише за умов, зазначених у статті 74 названого Закону.
Угода про відчуження заставленого майна, укладена з порушенням згаданих вимог законодавчих актів, може бути визнана господарським судом недійсною згідно зі статтею 48 Цивільного Кодексу.
Частина перша статті 27 Закону передбачає збереження застави в разі переходу предмета застави у власність (а так само і у повне господарське відання) іншої особи.
Згадана норма застосовується, зокрема, тоді, коли між заставодавцем та іншою особою існує правонаступництво, що виникло з передбачених законом підстав. Якщо ж право застави виникло у іншої особи, незалежно від волі заставодавця, наприклад, у разі п
Категория: Мои статьи | Добавил: PetyaBatareykin (24.12.2009)
Просмотров: 760 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Форма входа

Поиск

Полезные ссылки

  • Двину в ТОП. Недорого. Робот ВебЭффектор.
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Полезные рецепты УХИ
  • Рисунки
  • ГНА
  • АМК
  • Минюста
  • ВККА при КМУ
  • Сайт Конституционного Суда Украины
  • Крутые харьковские адвокаты. Адвокатская компания Мельник и Квашин
  • Официальный веб-портал судебной власти в Украине
  • ЕДИНЫЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ РЕЕСТР СУДЕБНЫХ РЕШЕНИЙ
  • Волинь ТОП-100
  • Советская музыка
  • Первый украинский юридический форум
  • Госпредпринимательство
  • Европейский суд по правам человека
  • Сайт Укрпочты
  • Поиск почтовых отправлений
  • Почтовые индексы
  • Справочная информация (тел. коды, гостиницы, города, размеры и т.д.)
  • Бесплатные объявления в Харькове
    Сайт бесплатных объявлений для частных лиц и предприятий Харькова
  • Проверка кодов IMEI мобильных телефонов
  • веб-сайт Госкомветмедицины
  • Державне підприємство Інформаційно-ресурсний центр
  • Асоціація правників України
  • Головне управління юстиції у Волинській області
  • Каталог юристов Украины
  • Вищий спецiалiзований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ
  • Державна реєстраційна служба
  • Block title

    Rambler's Top100 Доски объявлений, бесплатные объявления, дать объявление - 495ru.ru Украина онлайн Каталог сайтов на http://www.allindustry.com.ua/
  • ()
    []